Печать
Родительская категория: Всё для детей
Категория: Украинские народные сказки

Рейтинг: 1 / 5

Звезда активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 
Українські народні казки

В єдного господаря був дуже вірний пес і добре пантрував господарство; через цілі ночі гавкав, і за то йому добре їсти давали. Єдного вечора, як прийшов до своєї буди та й ліг, чує — хтось іде дорогов. Він встав та й біжить до брами. Вибігає за браму, дивиться — а то вовк. А він каже:

—А ти чого тут до села заблукав?

Вовк каже:

—Я іду до твого господаря, бо його вівці були на пасовиську і запрошували мене до себе в гості. Я пішов додому, зібрався та й тепер іду.

А пес до вовка каже:

—Мені ся здає, що вони ся нині не лагодили, то ти зачекай тут, а я їм скажу, що ти йдеш, аби ся пририхтували добре.

 

І побіг пес до овець та й каже:

—Знаєте ви о тім, що вовк іде до вас у гості?

А вівці кажуть, що не знають. А там був один великий, уже старий баран та й каже:

—Най приведе до мене.

Та й пес узяв і побіг і каже до вовка: —

Ходи.

 

Приходять перед хлівець, а пес каже до вовка:

—Гайд, лізь крізь віконце.

Вовк зачав лізти до хліва і вже наполовині як у хліві, так і надворі. Та й тогди пес загарчав і злапав за хвіст, а баран розбігся від другої стіни та й бухнув свойов головов у вовкову голову. А вовк назад вилетів крізь віконце надвір і каже до пса:

—Е, ти, неборе, мене притримав.

А пес каже:

—Та де?! Я тебе підсаджував!

Та й каже:

—Ти не маєш кріпкості, аби-с через таку низьку стіну перескочив, але ж треба мене пересаджувати.

Каже вовк псові:

—Ти лізь уперед, а я буду за тобов.

Та й пес як наставився, так перескочив крізь віконце та й став собі коло вікна. А відтак зачав вовк драпанитися по стіні, і наколи перехилив голову до хліва, пес злапав його за вухо та й тримає. Баран розбігся і зачав бити вовка, а вовк зарів та й пішов собі за браму. Відтак вибігає за ним пес та й каже:

—Чому не йдеш, як тебе кликали?

А вовк каже:

—А, та ти мудрий!.. Ти тримав мене, а вівці били.

А пес каже:

—Та де я тебе тримав?! Я тяг до середини.

А вовк устав та й каже:

—Чекай, ще я тебе десь злапаю!

Та й взяв та й пішов.

 

Відтак єдного разу виїхав господар в поле орати, та й пес за ним пішов. Але пес шукав за мишами та й забіг аж під ліс. Дивиться — вовк іде. А пес каже до него:

—Ходи тепер до мене в гості, то я тебе ліпше прийму, як вівці.

А вовк каже:

—Е, то буде, як я ся забавив у овець! Ходи ти до мене.

А пес каже:

—То я мушу піти сказати господареві, що я йду на забаву, а не, то ти ходи зо мнов, там мій господар оре, та й я йому скажу, та й підем оба.

А вовк каже:

—Та я там не буду мати де ся сховати від господаря.

А пес каже:

—Ходи, там є господарів сардак, та й сховаєшся, а я піду йому сказати, що йду на забаву.

 

Вовк лізе під сардак, а пес каже:

—Пхай передні лапи в один рукав, а задні — в другий, та й ніхто не буде видіти, що ти тут їш.

А сам побіг до господаря та й каже, що є під сардаком той самий вовк, що приходив до овець. Господар прийшов до дороги з плугом, обернув, запустив плуг до борозни, відчіпає орчик від плуга та й каже до пса:

—Як ідеш на забаву, то не надовго.

Взяв орчик до рук, і пес злапав вовка за задні ноги, а господар б'є. Якось вдарив по ногах та й вломив му єдну ногу. Але як зачало дуже вовка боліти, роздер сардак та й ледве втік. Та й так ся з псом забавили.

 

Єдного разу в неділю файно сонце гріє, а пес каже до господаря, що піде собі трохи в поле подивитися. А господар каже:

—То йди.

Та й пес побіг. Оббіг поле вже всюди та й прийшов знов аж під ліс. А той вовк шкутильгає та й дивиться на пса, що аже пес має файний гайштук, що йому господар купив за то, що він йому добре пильнує господарства. І вовк уже не хоче приступати близько, бо боїться його. А пес питається вовка:

—Чому не приступаєш ближче до мене?

А вовк каже:

—Та як до тебе приступати, коли ти уже зістав війтом у селі, маєш зверхність, можеш мене набити.

А пес каже:

—Ходи, не бійся.

А вовк каже:

—Ая, аби-с ще так мене бив, як тогди з господарем своїм?

І вовк обернувся і назад побіг у ліс, а пес помалу пішов собі попід ліс окопом.

           

Дивиться, а з ліса біжить корова. А пес питається її:

—Чо ти так, моргулько, тікаєш?

А корова каже:

—От набіг якийсь вовк та й хотів мене розбити, а я ся його напудила та й тікаю.

А пес каже:

—Ану вернися там, я ся подивлю, який то вовк.

І корова вертається, а пес іде з нею таки на то місце, де вона ся пасла.

Прийшли вони близько, і сказав пес до корови:

—На тобі мій гайштук, бо вовк буде так мене ся бояти з гайштуком.

Взяв здоймив з себе гайштук і заложив корові на ріг. Приходить ближче д вовкові та й кличе до себе. А вовк не хоче приступити. Пес каже:

—Не бійся мене, я вже ласку утратив у свого господаря, дивися, що вже і минтиля не маю — гайштука. Я уже буду з тобов тепер, та возьмім розбиймо тоту корову оба, та й ти будеш їсти м'ясо, а я буду кості обгризати.

І вовк кинувся на корову. Пес вовка злапав за хвіст, а корова обернулася і пробила вовка рогом. І він втік у ліс, уже вилизується, що його болить. А пес з коровов пішли собі додому!

            Прийшли вже в село, а пес каже:

—Дай мені гайштук мій, бо я так не прийду перед свого господаря.

А корова не хоче йому дати, каже, що він їй подарував. А пес каже:

—Як не хоч дати мені по добрій волі, то я тебе буду позивати».

            І запізвав її до старого коня, що вже через ціле своє життя возив тому господареві воду. За пару днів дістали фирлядунки і пішли обоє на термін. Прийшли. Почитав їх. І пес розказав, як він оборонив корову від смерті. А кінь став та й думає над тим та й каже до корови:

—То таке, корово! Якби не пес, то би давно нас вовки з'їли. А гайштук йому маєш віддати, бо то тільки його заслуги.

            І корова віддала йому гайштук, перепросила його, а за кару мала йому давати через цілу зиму по дві літри молока.