Якось то було, зайшли молоді дівчата подалі від людського ока та й скупалися в Росі-річці. Стали вже вдягатися, лише одна все хлюпочеться та й хлюпочеться, не вилазить з води.

-Гей, Милашо, ану вилазь, бо Водяник схопить! - гукають її подруги.

А вона Милашка показує дівчаткам пучечок кропиви – обереги, що взяла з собою у воду, та й далі хлюпочеться у воді. Пішли тоді дівчата, не стали дочекатися неї.

От Милаша вже накупалася вдосталь, вийшла з води, кинулась до одежі, а на ній лежить величезний вужака. Злякано відсахнулась від нього дівчина. Аж раптом вуж озивається до неї людським голосом:

-Якщо візьмеш злюб зі мною, то віддам тобі твою одежу.

Страшно стало: як же їй молодій гарній дівчині за таку потвору віддаватися? А він їй каже знов:

-Ти не дивись, що я повзучий. Ось тільки поклянись мені іменем Богині своєї, що візьмеш злюб зі мною, то й побачиш, який я насправді, ще й полюбиш мене.

Стоїть, тримтить дівчина од холоду та й страху.

Вже от й череда йде з пасовиська. Треба й Милаші повертатися додому корів доїть та порати. А вуж усе лежить собі на її білій сорочці. Тоді Милашка зітхнула й каже йому:

-Клянуся богинею Мокошею, що візьму з тобою злюб, вуже.

І вмить яскраве сяйво спалахнуло над її одежею. Милаша одразу од жаху заплющила очі. А коли розплющила, побачила красивого юнака, що промовляв, сором’язливо відводячи погляд від її голого тіла:

-Одягайся, Милашо, та скажи мені, коли присилати до тебе старостів?

Скоро побралися молодята, гарно зажили вдвох. Милаша й справді полюбила свого судженого. Адже він був дуже вродливий, добрий, та й мисливець з нього вдатний, і ратай беручкий.

Та одного разу засумував Уж та й каже жінці:

-Піду я, Милашо, до свого роду, трохи погостюю. А якщо раптом забарюся, ти прийди до того місця, де ми з тобою вперше зустрілися і гукни мене: «ку-ку!» Я й тоді швидесенько повернуся.

Тілечки ото два дні витримала Милаша без свого коханого чоловіка. Побігла вже на знайоме місце, гукнула щодуху:

-Ку-ку!

І одразу з води винирнув її коханий чоловік вужем, а за кущами знов перетворився в простого чоловіка. Питається в нього Милашка:

-Чого забарився?

-Рід мій, Милашо, не пускав мене до тебе.

Та й знову зажили гарно і щасливо молоді. Аж ось удруге Уж засумував за ріднею, потягло його до свого роду. Довго тоді Милаша кувала понад берегом, доки повернула свого коханого чоловіка.  

Пройшов час і знов зібрався Вуж до своїх родичів, втретє. Та й каже жінці:

-Якщо, Милашо, мене зовсім не відпускатимуть до тебе, то пришлю я свого побратима. Він тебе й одвезе до мого роду. Ти тільки-но не бійся, люба, і не відмовляйся, бо буде тобі погано.

Довго не було На цей раз чоловіка. Довго ходила Милаша понад берегом й гукала його «ку-ку». Нарешті виплив з води страшнющий вусатий вуж, схожий на змія, і сказав: 

-Просить тебе чоловік твій і весь рід наш перейти жити до нас. Станеш ти царицею підводною.

Злякалася Милаша того змія, кинулася тікати. Одбігла трохи од Росі та й раптом у небо злетіла – стала Милаша птахою. Літає відтоді вона та все гукає «ку-ку». Шукає щастя своє, своє кохання.

	Tweet	Нравится

Комментарии

Добавить новый

Оставить комментарий

Имя: Email:  не уведомлятьуведомлять Веб-сайт: Тема: UBB-Код:         -цвет-aquablackbluefuchsiagraygreenlimemaroonnavyolivepurpleredsilvertealwhiteyellow -размер-крошечныймаленькийсреднийбольшойогромный     Пожалуйста, введите проверочный код, который Вы видите на картинке.

3.26 Copyright (C) 2008 Compojoom.com / Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved."