Давно то вже було. В одному непрохідному лісі жив собі великий птах на ім`я Кук. Він мав велике-превелике гніздо, яке було збудоване на старому величезному сучкастому дубові.

Той птах Кук був запеклим птахожером. Кожного дня до нього прилітали різні птахи, і дрібні і великі, яких він поїдав живцем. Біля гнізда того Кука, тільки-но трохи нижче, розмістився його лакей Одуд. Він був вірним слугою Куку.

Якщо жертва запізнювалася на свою ж смерть і загибель, розлючений Кук вилітав із своєї оселі, сідав на великий сук і грізно шипів. Тоді його лакей Одуд вилітав на верхівку дуба і заспокійливо кричав:

- Вот-вот, вот-вот.

Це означало, що вже скоро прилетить якась пташка на сніданок, обід або вечерю. Так минали дні, місяці, роки.

Дуже багато птахів, великих і малих, за ці роки поїв ненаситний цар Кук. Всі птахи боялися того місця, де селився Кук. Кожного дня пташина зграя призначала, кому сьогодні летіти на обід Куку і на свою смерть.

Якось випала черга летіти на обід до Кука Орлові, в якого вже було на той час понад сто нащадків. Дуже не хотілося йому вмирати. Дуже розсердившись, крикнув усім птахам Орел:

        — Або уб'юсь сам, або вб'ю Кука!

Зраділи, почувши ці слова, птахи й почали різними голосами підтримувати Орла. І вирішили птахи: якщо Орел уб'є Кука, то назавжди залишиться царем усіх птахів.

Орел попрощався з усією пташиною зграєю, та й злетів високо-високо — аж до хмар, зробив коло й попростував до оселі Кука.

Уздрівши царя Кука, який, зголоднів вже, тому сидів на своєму суку і грізно шипів, Орел стрімголов кинувся вниз і з усієї сили вдарив своїми могутніми грудьми об щось велике, яке від цього удару одразу впало на землю. Не оглядаючись, Орел злетів угору і полетів до пташиної зграї, де його чекали з радістю. Орел прилетів, сів на скелі і промовив своїм сородичам:

        — Не знаю: чи вбив Кука, чи збив сука, але щось велике впало на землю.

Почали  птахи радитись між собою, як же їм все ж таки довідатися, чи живий Кук, чи мертвий. Вирішили вони послати в розвідку до кука маленьку та бистреньку пташечку Плисочку. Плисочка дуже перелякалася летіти до царя птахів — аж посивіла од страху й рішуче відмовилася летіти.

Пташки розгнівалися на Плисочку і сказали, що хто добровільно полетить у розвідку, тому Плисочка мусить висидіти і вигодувати дітей.

Зозуля згодилась летіти на розвідку до оселі Кука. Вона знесла яйце в Плисчине гніздечко та й полетіла. Прилетіла зозуля, сіла на дубі Кука й закричала:

        — Ку-ку-ку-ку-ку-ку!

Але відповіді на кування Зозулі не почулося. Тоді вона злетіла нижче і побачила, що на землі лежить мертвий цар Кук. Дуже зраділа Зозуля і засміялася:

        — Ха-ха-ха-ха!

Відтоді до наших днів й повелося - Одуда називають Лакеєм, Орел став царем усіх птахів, а Зозуля кричить «Ку-ку!» і, злітаючи, наче сміється: «ха-ха-ха-ха!», ну а Плисочка так і залишилася сива, і знов таки висиджує і годує Зозулиних дітей.

	Tweet	Нравится

Комментарии

Добавить новый

Оставить комментарий

Имя: Email:  не уведомлятьуведомлять Веб-сайт: Тема: UBB-Код:         -цвет-aquablackbluefuchsiagraygreenlimemaroonnavyolivepurpleredsilvertealwhiteyellow -размер-крошечныймаленькийсреднийбольшойогромный     Пожалуйста, введите проверочный код, который Вы видите на картинке.

3.26 Copyright (C) 2008 Compojoom.com / Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved."