Жили якось на Росі, в самісінькому гирлі її двоє молодят - Мил і Лепа. Гарні вони були такі, що на їхнє весілля навіть всі Боги злетілися з Вирію.

Нерозлийводою називали цих молодят, бо скрізь вони разом були. Навіть разом ходили на полювання. Меткі в стрільбі з лука  були обоє. Прудконогі молодята - лише Стрибог міг їх наздогнати під час бігу.

Звагою палали їхні очі. І невимовно палкою любов'ю одне одного. Серця  Мил і Лепа мали добрі та ласкаві: свою здобич вони віддавали найперше старим і немічним людям. Їх любили небо і земля, води й ліси, люди й Боги. Сам Троян, Бог-місяць, Бог-тесля, збудував їм оселю там, де нині Хрещатик біліє біля гирла Росі. Сам громовержець просив Мила полювати в Перуновій пущі лютих вепрів, яких розвелось багато і які підривали коріння дубів. І Мил ходив до Перунів. Сам ходив. Без чарівної своєї Лепи, бо в Перунову пущу жінкам ходу не було - громовержець уникав жіночої статі. Тож як збирається Мил на полювання в Перуни, а Лепа місця собі не знаходить. Гайне хоч назирці за своїм коханим. Тоді Мил побачить Лепу, заверне її додому: не можна гнівити Перуна!

Та якось одного разу невгамовна Лепа все ж таки непомітно прийшла назирці. Та й заклякла за кущем папороті. Бачить, аж страшнющий вепр - як гора! - рохкає і риє замлю, коріння дуба іклами своїми вивертаючи.

Кинув у нього дротик Мил і завмер з мечем під дубом.

Заревів поранений сікач так гучно, аж листя посипалося з дерев. Помчав на Мила, наставивши на нього свої ікла.

Завмерла й Лепа, бачачи се. І коли кабан ось-ось мав уже прохромити її коханого, вона скрикнула. Мил вчасно відскочив, і сікач загородив свої гострі ікла в дуба. А Мил блискавичним і могутнім ударом гострого меча відтяв звірові голову.

Бризнула кров звіра прямо на груди мисливцеві.

- Коханий мій, ти живий! - підбігла перелякана Лепа до Мила та й припала до його закривавлених грудей.

        - Пташечко ти моя! - скрикнув схвильований Мил.

Поцілувалися закохані молодята і... пташками стали. Бо уздрів їх Перун і розгнівався, що жінка ступила в його пущу.

Полетіли Мил і Лепа у світ гострокрилими красивими пташками, що їх роси нарекли ластівками.

Понесли тії пташки на своїх грудях червоні мітки - від крові двох закоханих Мила і Лепи. Гнізда в'ють ластівки на людських оселях, бо люди ж - їхні родичі. І зустрічають вони росів з далеких походів своїм щебетом. Так же само супроводжують своїм співом душі померлих у Вирій.

	Tweet	Нравится

Комментарии

Добавить новый

Оставить комментарий

Имя: Email:  не уведомлятьуведомлять Веб-сайт: Тема: UBB-Код:         -цвет-aquablackbluefuchsiagraygreenlimemaroonnavyolivepurpleredsilvertealwhiteyellow -размер-крошечныймаленькийсреднийбольшойогромный     Пожалуйста, введите проверочный код, который Вы видите на картинке.

3.26 Copyright (C) 2008 Compojoom.com / Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved."