| Міфи про створення Землі. |
|
| Народная мудрость - Легенды, мифы, байки | ||||||||
| 07.03.2011 13:26 | ||||||||
|
З давніх давен старі люди розказують про створення Землі нашої. Давно то було, у
повітрі колихалося щось таке, ніби шар - м'яч. Хтось штовхнув цей шар - м`яч та й він розірвався. Полетіли
куски цього шару в різні сторони й так утворилися земля, сонце, місяць, а також і зорі.
З одного того великого куска від того шару утворилася наша земля, що ми на ній живемо. А от завдяки величезному китові, який підмостив того разу свого хвоста, затрималася
наша земля, а то була б полетіла в бездну. Але цьому китові довго лежать на одному й тому місці обрида і починає він ковилять хвостом, а земля починає
ворушитись. * * * Здавна, як землі ще й навіть не було, всюди навкруги вода була. Не було і
нас ще. А чорт жив десь так у хатах, та хто зна де жив. Дак бог раз прийшов до
чорта та й повів чорта до Дніпра, щоб пурнув да виніс йому піску в руці. Він
пурнув, так не винесе — вода все вимиє: оце що набере піску, то вода й вимиє одразу
з руки. Дак бог повів чорта до другого, до більшого місця на Дніпрі, дак він
відтіля виніс піску. Дак бог тим сіяв тут усюди по тих водах, дак стало вже
сухо і світ став... Кажуть люди старі, що так було. Так утворилася земля… * * * Давно то було. Як уже бог схотів посіять землю, так послав нечистого (чорта), щоб він землі
достав з моря. Воно тоді не можна було, бо скрізь вода була. І наказав, щоб
собі чорт не брав землі, а щоб усю оддав богові, усю - скільки дістане. А чорт там скільки достав, може, усю взяв, то оддав, а у роті собі землі
все ж таки сховав. А як тільки-но бог посіяв землю, так у чорта того в роті теж начала рости земля, начала
рвать. А він де пирхав, так там ото болото стало, де пирхне вдруге — коняка; чхає і ригає
— то й чоловік, кінь, собака, кіт або ще хтось. Отак все і було, кажуть… * * * Якось-то лукавий взяв і заспорився з богом, що вип'є всю воду
і поїсть увесь пісок, що є
на землі. Ото й почав чорт пити воду та жерти весь пісок. Коли ж вже напився він води та нажерся досхочу піску, то його страшенно роздуло, і
він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, понаблював й в`язкі болота. А коли його вже підпирало кілком під груди, тоді він
падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там
повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий спаскудив
чудову божу землю горами та проваллями. І оті скелі та гори, які понаблював
сатана, росли б бог-зна доки, та вже святі Петро та Павло, як ходили вони тоді по землі, закляли їх. Ото з тієї пори
вони й перестали рости. А після
того господь посвятив землю і почав одпочивать після своїх трудів. * * * Якось сталося, що з богом заспорився ідол. Ідол став казати богові: — Землю, яку ти зробив,
таку саму і я проізведу... Таку ж саму
зроблю, іно но схочу, то й зроблю,— так ідол каже. Ото й почав ідол робити
землю. Це як опуститься ідол в море, аж на самісіньке дно, вхватить землі собі в повну пащеку та й з тею землею наверх пливе.
А море то глибоке було, поки-то вийде він наверх — вода геть
вимиє усю землю з рота. Не
можна винести з дна моря землі
з собою. Що не робив ідол, так нічого не помагає: поки вирине він з моря, то вода
вже геть виполоскала геть усю землю
з рота. Пішов ідол до бога. Каже перед богом: - Так
і так мені стається, не можу з
моря землі винести. - То-то,—
казав господь,— винесеш землю з моря, оно скажи: «Господи,
благослови!» Ідол так і зробив - промовив «Господи, благослови!», пуринув на дно моря, набрав землі і
виніс її наверх. З теї-то самої землі пішли гори і каміння. Що бог
создав, те рівне, чисте, а вже що ідолове, так саме каміняччя — і гори, і всякі
викрутаси. То ідол такого понаробляв.
3.26 Copyright (C) 2008 Compojoom.com / Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved."
|
||||||||
| Обновлено 07.03.2011 21:07 |