Українська народна казка «Свинячий кожушок»

Всё для детей - Украинские народные сказки

18.05.2011 21:34

Жив собі дід та баба, і була в діда дочка і в баби дочка. Баба свою дочку так любила і все її чепурила, а дідової дочки не любила та все її била і посилала на тяжку роботу. Все, що треба було робити на дворі, коло худоби, коло свиней, то все робила дідова дочка, а бабина дочка, як панночка, сиділа в хаті і нічого не робила.

От одного разу захворів у їх бичок-третячок, а баба й каже дідові:

— Добий, діду, бичка, то й м'ясо буде.

Дід каже:

— Добре, доб'ю!

А дідова дочка дуже любила того бичка. Як почула про те, що його хотять добити, пішла та й плаче і каже:

— Мій бичок, мій третячок! Хочуть тебе вбити.

— Нічого,— каже бичок,— хай убивають, тільки ти не їж мого м'яса. А як будуть мене вбивати, то ти прийди та в праве вухо затурчи, а в ліве випаде яблучко золотеньке — ти його візьми й сховай.

Дівчина так і зробила.

Як не стало бичка, то швидко після того занедужало п'ятеро свиней. Занедужали й подохли. От баба й каже дідові:

— Поздирай, діду, шкури з свиней, та пошиєм твоїй дочці кожушанку.

Дід поздирав шкури та й пошили дочці кожушанку. Та й така то кожушанка була, що дівчина як наділа, то ніколи й не скидала. І в хаті було сидить, пряде і не роздягається. Так її всі й прозвали Свинячим кожушком.

От діждали великодних свят. Дід, баба і бабина дочка поїхали до церкви, а Свинячий кожушок остався дома доглядати худобу. Як вони поїхали, Свинячий кожушок пішов до своєї скрині, узяв яблучко та й промовив до яблучка:

— Яблучко, яблучко, зроби все, що я хочу.

Як тільки вона це сказала, зразу у двір уїхала карета і зразу ж явились до скоту — скотарки, до овець — вівчарки, до свиней — свинарки, а до неї понаїздили лакеї, нарядили її в усе дороге та золоте, посадили в карету та й повезли до церкви.

Як тільки увійшла вона в церкву, всі люди на неї повернулись та так і дивились, аж поки із церкви пішли.

Та тільки вона не стояла до кінця служби, а як тільки на «Достойно» передзвонило, її взяли попідруки та й вивели з церкви і повезли додому. Дома зняли з неї все і наділи свинячий кожушок, і в дворі не стало нікого, ні скотарок коло скоту, ні вівчарок коло овець, ні свинарок коло свиней, остався сам Свинячий кожушок.

Аж ось приїздить дід з бабою й з дочкою. Посідали обідати, а баба й каже:

— А що, Свинячий кожушку! Ти й не бачила такого, як ми бачили.

— Та де б же я бачила! Сиджу завше дома.

І почали розказувати, що вони бачили. А того й не знають, що то був сам Свинячий кожушок.

А в церкві тоді був і цар. Побачивши Свинячого кожушка, він надумав, як би його піймати.

От на другий день оп'ять дід з бабою та з дочкою поїхали до церкви, а Свинячий кожушок узяв яблучко і промовив:

— Яблучко, яблучко, зроби все, що я хочу.

Як тільки вона сказала, знову появилися до скоту — скотарки, до овець — вівчарки, до свиней — свинарки, а до Свинячого кожушка — лакеї. Нарядили її ще краще, ніж учора, і повезли до церкви. Як тільки увійшла вона в церкву, то цар зараз же звелів насипати на порозі шевської смоли. І от, як на «Достойно» передзвонило, взяли її під руки та й повели з церкви. Та на порозі вона вступшла в шевську смолу і зупинилась, бо ніяк не могла витягти ноги. Смикнула ногу — так черевичок і остався у смолі.

Приїхала додому — нічого того не стало. Знову вдяглася в свинячий кожушок та й сидить дожидає своїх.

Ось приїжджає дід з бабою. Посідали обідати, а баба й каже:

— А що, Свинячий кожушку! Ти й не бачила такого, як ми!

І почали розказувати, що робилося в церкві.

— Та де б же я бачила! — каже Свинячий кожушок.

Швидко після цього стало чути, що цар ходить по всьому світу і шукає такої ноги, на яку б прийшовся черевичок. Як тільки баба про це почула, то зараз почала чепурити свою дочку. Щодня їй ноги мила та водила її в чистеньких черевичках. Ось уже стало чути, що в їхньому селі цар. От уже підходить і до їхнього двору. Баба хвилюється та розказує своїй дочці, як треба ногу сунути в черевичок.

От приходить цар у хату та й питає:

— Чи єсть у вас дівка в хаті, чи нема?

— Аякже, є, є! — каже баба.

— Ану,— каже цар,— попробуєм, чи не налізе на неї черевичок.

Почали надівати, а нога велика — не влазить в черевик. Як баба її не пхала туди — нічого не вийшло. А Свинячого кожушка баба й показувать не хоче. Та цар сам ненароком якось глянув у запічок та й побачив, що там сидить Свинячий кожушок, та й питає:

— А то хто у вас такий?

— Та то не дівка,— каже баба,— а Свинячий кожушок.

— Ану,— каже цар,— попробуєм надіти черевичок!

— Та не пробуйте, бо там нічого не вийде, то таке ніщо!

— Та вже попробую! — каже цар.

Як тільки Свинячий кожушок висунув свою ніжку, так вона й шурхнула в черевик. Цар зрадів, а баба розізлилась. І забира цар з собою Свинячого кожушка, каже:

— Нічого з собою не бери, нічого мені не треба.

— Ні,— каже дівчина,— пустіть, я хочу взяти в своїй скрині одну річ.

Та й взяла з собою золотеньке яблучко.

От й повів цар її в своє государство. Як тільки вони стали входити в його государство, зразу садки зацвіли, солов'ї защебетали, зозулі закували, і риба в морі заграла. Цар веселий, і всі його рідні теж.

Розслухала баба, куди цар повів дідову дочку, та й каже своїй:

— Іди горами та лісами та шукай свою сестру. А як найдеш її, то попроси, щоб вона пішла з тобою купатися.

От пішла бабина дочка шукати свою сестру та й найшла і каже:

— Ходім, сестричко, скупаємось у морі.

— Та чого ж мені іти, як я можу й дома скупатися, ось у мене є річка.

— То ходім уже ради мене. Поведи до моря, я подивлюся.

А в дідової дочки вже й синок був. А цар якраз в той час був на охоті.

Згодилась цариця піти до моря. От поки цариця роздягалася коло моря, то бабина дочка швиденько роздяглася та й почала купатись. Як тільки цариця вліза в воду, то бабина дочка вилізла з води та й каже:

— Ану, сестро, я надіну твоє убрання та й подивимось, чи ловко мені буде.

— Надівай,— каже цариця.

А як стала цариця виходити з води, то бабина дочка і каже:

— А ти моє надінь.

Як цариця вдяглася в її убрання, тоді бабина дочка і каже:

— Тепер ти біжи степами та лісами, а я візьму твого сина та піду до тебе.

От і побігла дідова дочка. А як тільки бабина дочка стала входити в царство, зараз садки перестали цвісти, солов'ї перестали щебетать, зозулі кувать, риба в морі перестала грать. Цар сумний, дитина плаче.

Дивиться цар — не його цариця. «Що ж його робити?» — думає цар. А бабина дочка, як тільки дванадцять годин ночі, бере дитину та й іде на берег моря. Прийде та й каже:

— Приплинь, приплинь до бережка, дитя твоє плаче, воно їстоньки хоче.

А дідова дочка десь далеко в лісі обзивається:

— А я біжу, а я спішу, шибко ніжки підгинаю, кров'ю стежку поливаю, до дитяти поспішаю.

Прибіжить така подряпана, уся в крові, візьме дитину на руки, погодує та й знову біжить.

От цар пішов до однієї баби та й жаліється їй, що щось сталося в його царстві, та він не розбере, що. А баба й каже:

— Не поспи ти, царю, одну ніч. Як тільки цариця піде з дитиною з дому, то зайди до мене та й підем удвох, та як прийдем до берега і як прибіжить твоя стара цариця і возьме годувати дитину, то візьми її за коси, не пускай, хоч що б вона не робила. Вона буде перекидатись вовком, жабою, гадюкою, а ти все держи і не пускай.

От цар так і зробив. Як цариця взяла його дитину і понесла до моря, то цар зайшов до баби та й пішли слідом за нею.

Приходять, а бабина дочка якраз кличе стару царицю. Вони сіли за кущем та й ждуть, поки та прибіжить. Як тільки та прийшла і взяла дитину годувати, то цар схватив її за коси, а баба взяла дитину на руки та все шепче, шепче.

Цариця перекинулась вовком, жабою і гадюкою, а цар усе держить, а баба взяла дитину на руки, все шепче, все шепче.

Нарешті цариця струснулась, зробилась людиною, виблювала всю траву, що з'їла в лісі, та й каже:

— Ох, сестро, сестро! Що ти мені наробила!

Тоді цар узяв бабину дочку розстріляв і в море вкинув, а з своєю царицею пішли в своє царство, і тільки вони стали входити — знову садки зацвіли, солов'ї защебетали, зозулі закували, риба в морі заграла, дитина перестала плакати, цар став веселий. І стали вони жити з царицею та поживати та собі добра наживати.

Оце і казці кінець.