Українська народна казка «Як музика змудрував звірів»

Всё для детей - Украинские народные сказки

17.07.2011 16:18

Був один музика. Жінка му вмерла, а він дуже банував за жінкою і пішов з того смутку в ліс. Взяв торбу, а в торбу скрипку, хліба трохи і ходив по лісі щось два дні. Третього дня сумно му стало та й каже:

— «От заграю собі пісеньку, дам ся по лісі чути, може би-м собі якого друга надибав».

І музика як завів на цілий ліс, а вовк вилазить з-за дуба. Виліз та й каже:

— «Чоловіче, навчи мене грати». А він каже:

— «Навчу, але будеш мене слухати?»

— «Буду тебе вірно слухати так, як свого учителя».

— «Ну, якже ж так, ходім оба».

Ідуть і здибають розколеного дуба. І каже:

— «Аж тутки ся навчиш, небоже, грати». Вовк дуже ся втішив, що зараз буде уміти грати. І музика зробив клин, забив каменем у дуб і каже:

— «Пхай ти лабищі в сю шпарутку та най би ти трохи понатягало пальці». Вовк собі думає: «Добре він мені каже. Трохи розплеще лабу — і буду грати». І запхав обі лаби. Музика як ударив клин каменем, клин вискочив, і як імило вовка за лаби... Як зачне вовк ревти, скакати. А музика засміявся і пішов далі, і каже:

— «Скачи здоров. Будеш уміти грати і танцювати».

Іде музика, і знов сумно йому стало на самоті, не видів і одного чоловіка нігде і виймив скрипку з торбини. Як завів — на цілий ліс було чути. А з-під ліщини лізе лисиця та й каже до нього:

— «Ото, голубчику, як ти файно граєш! Коби-с мене хоть трошки навчив». І він каже:

— «Навчу тебе, але маєш то слухати, що я тобі буду казати». Каже лисиця:

— «Так тя буду слухати звикле, як учителя».

І виймив він шпагат з кишені, пригнув, котра жилава, груба ліщина, і прив'язав її за лабу до ліщини. Каже:

— «Я тобі трохи зжилую пальці та будуть довші».

І зв'язав, ліщину пустив, і лисиця повисла. Музика зареготався і пішов далі.

І іде знов лісом. Роздумав собі про свій дім, сумно йому стало, і каже:

— «Ану, заграю я собі кадрі».

І заграв, завів на цілий ліс. Виходить з корча зайчик і каже:

— «Ото-с, неборе, заграв, що відколи жию, не чув-им, аби хто так грав, як ти». Се сказав і каже:

— «Коби-с мене навчив хоть третю пай так грати, як ти». А він каже:

— «Навчу, лиш слухай мене».

— «Буду добре слухати, як син тата свого».

І він виймив з кишені довгий мотузок, прив'язав його за шию у корчі до деревинки і каже:

— «Перебігай дванадцять раз довкола корча та й тогди навчишся грати».

І зайчик так ся бідний запутав, що не міг ся відпутати. А музика зареготався голосно і пішов додому.

Пішов до хати, а вовк відогризся і біжить, хоче його покарати за то, що го здурив. Біжить, надибає повішену лисицю на ліщині. Лисиця проситься:

— «Відпутай мене, братчику, бо гину».

Він її спустив з ліщини, уже біжать обоє покарати того музику. Прибігають, надибають зайчика; также бідняга запутався і каже:

— «Їй, панове, розпутайте мене, бо як ще трохи побуду, то ся задушу». Відпутали його, ідуть уже троє і прийшли аж до його хати.

Уже ся смеркло, була темна ніч. Поприходили під хату, а музика уже спав. І зачали йому колядували:

—«Ой вийди, вийди, музико, з хати,

Будеш нас ще мудрувати».

Музика ся пробудив в сні, слухає — звірі кричать під хатою, а скрипка скочила з полиці і зачала сама грати дуже жалібним голосом. Відтогди щоночі приходили і не давали йому спати за ту кару. І так мудракові треба.

Та й вже.