Умерла якось-то чортова мати. Дуже по ній чорт бідкався, бо була душа несогірша. От і покликав багато людей на її погріб, щоби небіжці віддати останню честь. Запросив чорт і попів. Ті заспівали «вічная пам'ять» і читали всякі чтенія над труною. Але найдужче смутило чорта те, що ніхто з покликаних не плакав за небіжкою, а ще були й такі, що й навіть балакали:
— Добре тій старій чарівниці, що померла, менше буде лиха на світі, менше чортів виведеться.
Се старшого чорта аж по душі дуже пекло, то він і думав, щоби то таке зробити, щоби ті усі люди, навіть, попи розплакалися по його небіжці-матері. По погребі запросив чорт усіх погребових на гостину, щоби за грішну душу випили та дещо перекусили. Попи не хотіли йти, але люди пішли до чорта до хати, то мусили й вони. Чорт їх приймає, чим може: і горівкою, і калачами, і свининою. А наостатку натер повний макортет табаки, поставив на стіл перед гістьми та й каже:
— Людонькове, досі їв рот, а тепер най їсть ніс!
І давав їм табаку, щоби усі пчихали. Люди горнулися до макортета, а сльози течуть їм по лицях. Чорт утішається, бачучи, як люди плачуть по його матері.
Побачив се мудрий цар Соломон і задумався, що хитрий біс отаке робить. Убрався в святочне шматтє, вичесав голову, надів чорну кучму та й гайда до пана бога. Розповів богові все, що накоїв чорт на землі, та й почав бога просити:
— Господи, треба дати людям тютюн і файки, щоби курили і спльовували по плачу за чортовою мамою.
— Добре,— мовив бог,— зроби, Соломоне, як кажеш.
Соломон зараз потім нав'язав собі цілий вінок тютюну і файок і кинув усе те на землю, до чортової хати. Почали люди курити і кождий, хто кілька разів пакнув, за кождим разом сплюнув та все каже:
— Тьфу на чортову маму!
Отак і з`явився у людей табак і тютюн.
