Жили якось два діди. Поки були вони ще молодшими, то займалися господарством, а потім стали воли пасти. Одного разу, пасучи воли, вони добалакалися до того, як колись були лялями.
Один дід каже:
—Давай знову будемо лялями. Другий згодився.
Один говорить:
—Давай, лялю, кашку варить.
Другий говорить:
—Давай.
Поки каша почала закипати, перший дід каже:
—Це тобі, лялю, бицю завертати!
Другий дідок побіг вибриком, вискоком завертати воли. Коли він прибіг назад, то казанок був порожній.
—А де ж кашка? — запитав він.
—З'їв,— відповідає той.
От воли знов пішли в шкоду. Другий дід говорить:
—Це вже тобі, лялю, бицю завертати. Перший дідок побіг викрутасом, вихилясом і,щоб легше бігти, залишив кожушок біля вогню.
Другий дідок узяв кожушок і вкинув у вогонь. Кожушок згорів.
Перший дідок прибіг — аж захекався — і питає:
—А де ж кожушок?
—У жижі,— відповів другий дідок.
Після цього випадку перший дід подав у суд на другого, що той спалив його кожушок. Але коли в суді запитали діда, навіщо він спалив кожушок, то він сказав;
—Це ще було тоді, коли ми були лялями. Судді послухали двох дідів і сказали їм, що вони на старість з'їхали з глузду.
