Рейтинг:  4 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда не активна
 

Легенда «Бідний Іван та його сестра Олеся»

Якось у давню давнину на землю нашу нападали турки й татари. В той час на березі Бугу жив бідний парубок Іван зі своєю сестрою Олесею. З рідні в них нікого не було – всю рідню турки вирізали та повішали. Там, де проходили турки й татари, ніхто не залишався живий - старих та малих вбивали, а молодих і здорових забирали до своїх країн в вічне рабство.

Одного разу сів на коня Іван та й поїхав у ліс. Усю дорогу він неначе відчував щось погане, та й вирішив вернутися назад. Вже під'їжджаючи до села, побачив Іван свою хату - лихо, залишились з неї лише попіл і головешки, які ще й досі диміли. Це була робота турків, які вкотре напали на село.

А було то так. Турки під'їхали до хати Івана та й зразу ж забрали Олесю, прив'язали її до коня. Олеся намагалася втекти і кинулась спочатку у кущі, а потім з берега — в річку Буг, але колючий терен, який ріс понад річкою, затримав її. Вона повисла над кручею. Турки спіймали Олесю та увели з собою.

Засмутився Іван та вирішив шукати рідну сестру по слідах турків. Сів він на коня і поїхав понад Бугом. І тільки пізно вночі побачив Іван по той бік Бугу вогні. Це й були турки. Олеся перебувала з ними, вона вирішила втекти від них, коли ті заснуть. Олеся перегризла сирицю і втекла в степ. Але лихо - вартовий її побачив та й підняв усіх на ноги. Турки схопили її та порубали на шматки.

Іван переїхав річку Буг і поїхав до того місця, де вночі бачив вогні. Але там вже нікого не було. Будь-якою ціною Іван вирішив відшукати Олесю. Чотири довгих років він шукав її, багато турків знищив, але сестри не знайшов. На п'яте літо Іван знову прийшов на те місце, де колись п`ять років назад світились вогні. Вирішив Іван відпочити та розпалити вогнище. Підійшов він до гнучкої берези і замахнувся на неї своєю шаблею. А берізка раптом заговорила до нього людським голосом:

— Не ламай мене, я — твоя сестра Олеся. Ця берізка — це моє тіло, гілки, які спустились над землею, — це мої карі очі.  

І раптом перетворилась берізка у дівчину. Повернулися Іван з Олесею разом на місце спаленої хати над Бугом. Знову поставили хату та й жили собі.