Рейтинг:  4 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда не активна
 

Колись дуже давно, а де саме — вже й невідомо, та трапилась велика посуха; така посуха, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, і люди без води почали хорувати та мерти. В тім краю, де ото трапилась така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-навсього одна дочка. Захорувала та вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати води.

Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла вона воду. Набрала повний глечик і понесла додому. По дорозі натрапила на одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його од смерті. Далі натрапила вона на другого чоловіка, теж дала йому напитися і тим спасла від загибелі; потім на третього, четвертого і, в кінець, на сьомого. Всім давала пити і всіх одволала од смерті. Води зосталось у неї в глечику лишень на самому денці.

Йшла вона, йшла та по дорозі сіла відпочивать, а глечик поставила коло себе на землю. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. От коли перекинувсь той глечик, то з нього раптом вилетіло сім зірок великих і восьма маленька та й поставали вони усі на небі.

Ото ті зірки і є «Ківш», або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма маленька - так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була тая дівчина, а за її щирість бог послав дощ на ту країну.