Рейтинг:  4 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда не активна
 

Історія про річку Либідь

З давніх часів наші діди і прадіди розповідають нам історію про річку Либідь. Річка пішла від сліз Либеді - дочки київського князя. Вона була чудова, як майське сонце. З усіх країв світу з'їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Але княжна й знати, й чути не хотіла про своє весілля.

— Не піду та й годі! — казала княжна всім.

Лицарі й королевичі хотіли звабити молоду княжну красуню Либідь своїм багатством, хоробрістю; не один поклав голову, щоб сподобатися, але ніщо не допомагало. Лицарі порадились між собою, здвигнули плечима, припоясали свої булатні мечі, сіли на вірних коней та й роз'їхалися по своїм домівкам.

Пусто й сумно одразу зробилося в княжому палаці: не стало нікого - ні хоробрих лицарів, ні прекрасних королевичів. Княжна, як горличка в клітці, сиділа в своєму опустілому теремі: може, й хотіла б, щоб хтось приїхав, та ніхто вже не показувався.

Так сумно минуло кілька літ. Помер старий князь, став другий правити. Княжна мусила була вибратись із палацу. Вона побудувала собі хатку за Києвом на горі та й жила в ній одна-одненька. Сумним-сумним було молодій дівчині чернече її життя. Дні й ночі від суму і жалю вона плакала. І з цих сліз пішов струмочок, який і назвали Либіддю. А та гора, на якій жила княжна, зветься тепер Дівич-горою...