Дівчина — зозуля
Був собі якось один парубок та ходив він до одної дівки. І вже мали вони побиратися. Але почалася війна. Парубка забрали на ту вйну і там він знайшов свою смерть. Дівчина дуже тужила, сильно плакала за коханим. Звали того хлопця бідолашного Кукунчик.
Дівчина весь час плакала і все повторювала:
- Кукунчику... Кукунчику мій, Кукунчику...
Лиш це і більше нічого. Все голосила. Від горя нічого більше сказать й не могла.
Матері її дуже це надокучило, та й так сильно надокучило, що вже не годна була того зносити. Та й каже нарешті дівчині мати:
- А бодай ти кукала, поки світу й сонця!
А дівчина раптом здригнулася і перемінилася в зозулю. І кажуть, що це й нині літає вона та кукає, все плаче за коханим.
