Давно то вже було. В одному непрохідному лісі жив собі великий птах на ім`я Кук. Він мав велике-превелике гніздо, яке було збудоване на старому величезному сучкастому дубові.
Той птах Кук був запеклим птахожером. Кожного дня до нього прилітали різні птахи, і дрібні і великі, яких він поїдав живцем. Біля гнізда того Кука, тільки-но трохи нижче, розмістився його лакей Одуд. Він був вірним слугою Куку.
Якщо жертва запізнювалася на свою ж смерть і загибель, розлючений Кук вилітав із своєї оселі, сідав на великий сук і грізно шипів. Тоді його лакей Одуд вилітав на верхівку дуба і заспокійливо кричав:
- Вот-вот, вот-вот.
Це означало, що вже скоро прилетить якась пташка на сніданок, обід або вечерю. Так минали дні, місяці, роки.
Дуже багато птахів, великих і малих, за ці роки поїв ненаситний цар Кук. Всі птахи боялися того місця, де селився Кук. Кожного дня пташина зграя призначала, кому сьогодні летіти на обід Куку і на свою смерть.
Якось випала черга летіти на обід до Кука Орлові, в якого вже було на той час понад сто нащадків. Дуже не хотілося йому вмирати. Дуже розсердившись, крикнув усім птахам Орел:
— Або уб'юсь сам, або вб'ю Кука!
Зраділи, почувши ці слова, птахи й почали різними голосами підтримувати Орла. І вирішили птахи: якщо Орел уб'є Кука, то назавжди залишиться царем усіх птахів.
Орел попрощався з усією пташиною зграєю, та й злетів високо-високо — аж до хмар, зробив коло й попростував до оселі Кука.
Уздрівши царя Кука, який, зголоднів вже, тому сидів на своєму суку і грізно шипів, Орел стрімголов кинувся вниз і з усієї сили вдарив своїми могутніми грудьми об щось велике, яке від цього удару одразу впало на землю. Не оглядаючись, Орел злетів угору і полетів до пташиної зграї, де його чекали з радістю. Орел прилетів, сів на скелі і промовив своїм сородичам:
— Не знаю: чи вбив Кука, чи збив Кука, але щось велике впало на землю.
Почали птахи радитись між собою, як же їм все ж таки довідатися, чи живий Кук, чи мертвий. Вирішили вони послати в розвідку до кука маленьку та бистреньку пташечку Плисочку. Плисочка дуже перелякалася летіти до царя птахів — аж посивіла од страху й рішуче відмовилася летіти.
Пташки розгнівалися на Плисочку і сказали, що хто добровільно полетить у розвідку, тому Плисочка мусить висидіти і вигодувати дітей.
Зозуля згодилась летіти на розвідку до оселі Кука. Вона знесла яйце в Плисчине гніздечко та й полетіла. Прилетіла зозуля, сіла на дубі Кука й закричала:
— Ку-ку-ку-ку-ку-ку!
Але відповіді на кування Зозулі не почулося. Тоді вона злетіла нижче і побачила, що на землі лежить мертвий цар Кук. Дуже зраділа Зозуля і засміялася:
— Ха-ха-ха-ха!
Відтоді до наших днів й повелося - Одуда називають Лакеєм, Орел став царем усіх птахів, а Зозуля кричить «Ку-ку!» і, злітаючи, наче сміється: «ха-ха-ха-ха!», ну а Плисочка так і залишилася сива, і знов таки висиджує і годує Зозулиних дітей.
