Рейтинг:  4 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда не активна
 

Було це дуже-дуже давно. Готи підступно розіп'яли Божа та його синів і воєвод, тоді на підмогу антам прийшов не лише Велимир із смолянами. Не всидів у тихому, вічно теплому Вирії навіть сам Бог сили та війни предужий Тур. Того часу Тур злетів на землю і став у ряди простих воїв яко лицар землі слов'янської. Страшний був Бог Тур у січі. Його дев'ятипудова булава нещадно трощила і нівечилавсіх хижих нападників.

Якось Тур далеко заглибився в готські землі й самотужки, своєю страшною булавою розмахуючи, здобув цілий готський город. Велика здобич трапилася йому до рук. Та його нічого не привабило. Тільки одна юна полонянка полонила його серце і була йому потрібна - руда царівна на ім'я Гертруда. Закохався Бог Тур - могутній слов'янський лицар у тендітну чужинку - полонянку.

Що полонило Бога в цій худорлявій дівчині невисокого зросту невродливій діві? Може ніжне біле лице з веснянками? Чи довге розпущене волосся рожево-мідного кольору, що золотавими хвилями спадає на плечі? Дівчина була вдягнута в довжелезну голубу мантію, що була настільки довгою, що волочилася по землі. Мантія ця була підбита хутром та підшита яскравою червоною підкладкою. Чи, може, йому були до вподоби її сірі очі, що світилися погордою? Хтозна... Тур узяв полонянку Гертруду собі в жони.

Всі слов'янські Боги з Вирію, та що там Боги, навіть, весь слов'янський люд був проти такого злюбу. Але Тур не зважав на це. Він привіз юну жону Гертруду до Антії, на берег річки Прип'ять, де збудував город, який було названо на його честь -  Турів. В цьому місті Тур збудував для себе і коханої дружини розкішний терем з просторою градницею. Він відмовився від Вирію, став жити Бог Тур на землі, серед простих людей, як звичайний воєвода.

Тур любив Гертруду палко й вірно. Вона, розуміючи це, скористалась цим і захопила з собою з Готії рідного брата, позмурого і злого, Карла,  а також численних своїх осиротілих братиків і сестричок, племінників та інших родичів. Усі вони жили в палаці Тура, об'їдаючи городян.

Гертруда була жорстокою панянкою, в неї було безліч слуг із слов'ян, вона всіляко знущалася над ними. Била слуг, називала їх свиньми, вимагала рабської покори. Особливо ж погано приходилося  мешканцям города, коли Тура не було, коли він був на полюванні чи на війні. В такі часи Гертруди - несамовитий злий Карло - забирався на сторожову вежу і звідти цілив з лука в людей, вбиваючи їх. А Гертруда не тільки не зупиняла брата – вона навіть приймала участь в цих жахах - наказувала запрягати у візочок городян, і вони мусили катати її.

Тур повертався, і ніякі нарікання мешканців не зачіпало його серця. Він любив Гертруду без пам`яті, вона народила йому четверо дітей.

Якось напали  на землю антів незліченні полчища кочівників. Запалала Оратанія, залилася кров'ю. Тур одразу зібрав дружину й рушив назустріч ворогу. У лютих січах здобув побіду й відігнав ворогів геть. Скрізь, де пролягала його стежка при поверненні до Турова, слов'янська земля віншувала його як славного воїна і переможця.

Радісно зустрічав свого героя і спасителя і весь Турів. Тоді саме було свято Ярила. Біля капища, де палало жертовне вогнище, зібралася тьма людей, весь город був.

Радісними вигуками, хлібом-сіллю, щедрими дарунками зустріли мешканці свого героя. Наголову Тура дівчата-огнищанки наділи терновий вінець - як знак найвищої шани до великого воїна й охоронця. Піднесли йому також ріг старого запашного меду. Але недовго довелось радіти Турові. Серед ошатно вдягнених слов'ян Бог-воїн не помітив ні своєї жінки Гертруди, ні своїх дітей.

Питається Тур в людей:

-Чом я не бачу ні жони своєї, ні чад своїх? Хіба вони вимерли чи може захворіли ненароком?

-Ні, і жона, і діти твої живі-здорові. Гертруда ніколи не з'являлась на святах наших біля святого вогнища. Зневажає Гертруда нас і наші звичаї, свиньми слов'янськими обзиває, б'є нас, коли тебе немає, запрягає замість худоби у візок. А брат її Карл полює на людей, як на звіра – тішить його таке полювання.

Почервонів з таких слів Тур од сорому, розгнівався люто. Підійшов до нього старий волхв і каже:

- Хай полуда спаде з твоїх очей, аби ти побачив, Туре, що жона твоя та її рідня – се то Чорнобогове поріддя.

Метнувся розгніваний Тур до свого палацу. І баче - на царському троні гордо сидить жінка його Гертруда, примруживши очі від задоволення, слухає нудні готські пісні, які  наспівують для неї її численні родичі. І брат Карло тут теж співає – щось гугнявить собі під ніс. Та й діти його також завзято підтягують чужинський готський мотив.

З погордою поглянула на свого красеня мужа Тура Гертруда. Не підвелася, не привітала його, як і завжди. Звикла, що Тур при поверненні  падає перед Гертрудою одразу навколішки і пестить її, цілує запопадливо її тонкі руки.

Як побачила чоловіка, зупинила презирливий погляд Гертруда на його терновому вінку. Вичікувала, коли ж таки Тур знов, як і раніше, припаде до її руки. АлеТур стояв, не підходив до неї. Могутній і величезний. Його очі палали, палали червоним гнівом. Уперше Тур дивився на жінку іне бачив у ній ніяких ознак вроди.

Загримів до неї дужий голос чоловіка красеня Тура:

- Чом ти, жоно моя, Гертрудо, і чада мої не вийшли до капища зустрічати мене, до святого вогню Ярила?!

Гертруда лише гидливо повела своїми плечима:

- Він чужий і зовсім непотрібний нам, ваш Ярило.

- Але це свято всіх слов'ян! Ти мусиш, Гертрудо, поважати мій народ, народ, серед якого ти живеш з моїми дітьми!

Бліді щоки Гертруди нараз вкрилися рум'янцем роздратування.

- Я ненавиджу, Туре, твій народ! - відповіла гертруда холодно.

Окам'янів від цих слів жінки на якусь мить могутній Тур. По тому повернувся він до найстаршого свого сина:

- А ти, сину, чом не йдеш на свято Ярила?

- Я теж... не люблю тих свиней... - зухвало мовив його син, дивлячись на батька своїми колючими оченятами.

Приголомшений могутній Тур перевів свій погляд на доньок, що тулилися до матері, так само набурмосено поглядаючи на рідного батька.

Ще раз повернувся Тур до рідні Гертруди і побачив, як усі вони  дивляться на нього з незкриваючим лютим презирством.

Закричав Тур страшним голосом, закричав так, що аж затряслись стіни палацу:

- Я проклинаю усіх вас!

Тур здійняв догори руки, і за мить тіла присутніх родичів його жінки почали хутко зменшуватись в розмірі і вкриватися мишастою ворсою.

Гертруда і її брат Карло перетворилися в довгохвостих сірих гидкихпацюків, що одразу злодійкувато шаснули в темні закутки.

Всі родичі Гертруди – її брати, сестри, племінники - розбіглися вусебіч прудкими сірими мишами.

А в дітей колишньої полонянки Гертруди і її могутнього та прекрасного чоловіка Бога Тура замість рук виросли чорні голі крила без пір'я... Вони стали летючими мишами.

Так з'явилися на світ і розповзлися по всьому світові, розлетілися усюди щури-пацюки, миші та кажани, що їх спородила готська злість…