Це було вже дуже давно в Нижнім Березові. Жив в тих краях на той час великий багач Дума. І тоти всі землі й всі ліси його звалися Думин Діл. Одного разу В тому селі в суботу та й неділю були музики. Збиралися леґіні й дівки, відпочивали, сміялися, танцювали. І приходили тоді на тоти музики два хлопці. Ніхто тих хлопцівй не знав. Вони дуже файно співали і танцювали.
Ось питають якось тих хлопців місцеві леґіні:
- Що ви за одні? Чиї ви?
А вони кажуть:
- Ми з Думиного Діла.
А як ішли вони в танець, то дуже сідали гайдука та й співали:
«Якби не той лук, часник та й не дильон-зілля,
Не видів би тато з мамов дівчині весілля».
Так хлопці приходили на музики багато разів. А були парубки зібрані в штанах, а поверх штанів довні, аж навіть до коліна сорочки. Так в ті часи всі ходили. Якось пішли ті два леґіні в танець, як зачали гайдука сідати, в одного раптом з-під сорочки показався вовчий хвіст.
Люди побачили це і зачали говорити, що леґінь з хвостом. Музики перестали грати, а ті два леґіні як вийшли надвір та пішли. Більше їх ніхто й не бачив.
То були вовкуни, бо люди виділи в Думинім Ділу двох вовків, що ходили там та й вили.
