Рейтинг:  4 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда не активна
 
Українські народні казки

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щорокупосилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину.

 

Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робить, коли давалигородяни, треба й йому давати. Послав князь свою дочку в дань змієві. Адочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її й полюбив. От вонадо нього прилестиласьта й питається раз у нього:

- Чи є,- каже,- на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?

- Є,- каже,- такий - у Києві над Дніпром... Як вийде на Дніпро мочити кожі(бо він кожум'яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнутьвони водою з Дніпра, то я візьму та й учеплюсь за них, чи витягне-то він їх?А йому байдуже: як поцупить, то й мене з ними трохи на берег не витягне. Оттого чоловіка тільки мені й страшно.

 

Князівна і взяла собіте на думку й думає, як би їй вісточку додому подати іна волю до батька дістатись? А при ній не було ні душі,- тільки одинголубок. Вона згодувала його за щасливої години, ще як у Києві була.Думала-думала, а даліі написала до отця.

-От так і так,- каже,- у вас, тату, є в Києві чоловік, на ймення Кирило, напрізвище Кожум'яка. Благайте ви його через старих людей, чи не схоче він іззміємпобитися, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його,таточку, і словами, і подарунками, щоб не образився він за яке незвичайнеслово! Я за нього і за вас буду довіку богу молитися.

 

Написала так, прив'язала під крильцем голубові та й випустила у вікно.Голубок злинув під небо та й прилетів додому, на подвір'я до князя. А дітисаме бігали по подвір'ї та й побачили голубка.

- Татусю,татусю! - кажуть.- Чи бачиш - голубок від сестриці прилетів!

Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:

- Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину!

        А далі приманув до себе голубка, глядь, аж під крильцем карточка. Він закарточку. Читає, аж дочка пише:так і так. Ото зараз покликав до себе всюстаршину.

- Чи є такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум'якою?

- Є, князю. Живе над Дніпром.

- Як же б до нього приступитись, щоб не образився та послухав?

 

Ото сяк-так порадились та й послали до нього самих старих людей. Приходятьвони до його хати, відчинили помалу двері зо страхом та йзлякались.Дивляться, аж сидить сам Кожум'яка долі, до них спиною, і мне рукамидванадцять кож, тільки видно, як коливає отакою білою бородою! От один з тихпосланців: «Кахи!»

Кожум'яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь! Обернувся до них, а вонийому в пояс:

- От так і так: прислав до тебе князь із просьбою...

А він і не дивиться: розсердився, що через них та дванадцять кож порвав.

Вони знов давай його просити, давай його благати. Стали навколішки... Шкода!Просили-просили та й пішли, понуривши голови.Що тут робитимеш? Сумує князь, сумуєі вся старшина.

- Чи не послати нам іще молодших?

 

Послали молодших - нічого не вдіють і ті. Мовчить та сопе, наче не йому йкажуть. Так розібрало його за ті кожі.

Далі схаменувся князь і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, якпочали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка невитерпів, заплакав та й каже:

- Ну,для вас я вже зроблю. Пішов до князя.

- Давайте ж,- каже,- мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возівконопель!

 

Обмотавсь коноплями, обсмолився смолою добре, взявбулаву таку, що, може, вній пудів десять, та й пішов дозмія.А змій йому й каже:

- А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?

- Де вже мириться? Битися з тобою, з іродом проклятим!

 

От і почали вони биться- аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопитьзубами Кирила, то так кусок смоли й вирве, що розбіжиться та вхопить, то такжмуток конопель і вирве. А він його здоровенною булавою як улупить, то так івжене в землю. А змій, як вогонь, горить,- так йому жарко, і поки збігає доДніпра, щоб напиться, та вскочить у воду, щоб прохолодиться трохи, тоКожум'яка вже й обмотавсь коноплями і смолою обсмоливсь. Ото вискакує з водипроклятий ірод, і що розженеться проти Кожум'яки, то він його булавою тількилуп! Що розженеться, то він, знай, його булавою тільки луп та луп, аж лунайде. Бились-бились - аж курить, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило змія щелучче, як коваль леміш у горні: аж пирхає, ажзахлинається, проклятий, а підним земля тільки стогне.

 

А тут у дзвони дзвонять, молебні правлять, а по горах народ стоїть, якнеживий, зціпивши руки, жде, що то буде! Коли ж зміюка - бубух! Аж землязатряслась. Народ, стоячина горах, так і сплеснув руками: «Слава тобі,господи!»

 

От Кирило, вбивши змія, визволив князівну і віддав князеві. Князь уже незнав, як йому й дякувати. Та вже з того-то часу і почало зваться те урочищев Києві, де він жив, Кожум'яками.