Було то колись давно. Бідний вовк ніяк не знайде собі їжі, вже трохи не здохне, ледве ходить. Ось іде він дорогою і раптом знайшов те, що чоловік загубив. Вовк зрадів і хотів їсти, і надумав, що як із'їсть він сало, то воно ж солоне, то буде пить хотіть. Та й каже:
— Піду я вперед нап'юсь, а тоді буду їсти.
Поки сходив вовк до річки та од річки, а тим часом чоловік оглядівся, аж нема сала,вернувся назад і знайшов його та й забрав. А вовк прийшов од річки, аж нема вже сала. Він і каже:
— Дурний я, нерозумний, хіба хто, не ївши, п'є?
Іде вовк дорогою та й плаче. Коли дивиться, над яром баран пасеться. Він пішов до того барана та й каже:
— Я тебе з'їм.
Баран злякався та й відповіда йому:
— Як надумав мене їсти, то ставай, вовче, над кручею і роззявляй рота, я сам тобі у рот і ускочу.
Баран далеко одійшов та як розженеться, та як дасть,— вовк так і покотився із тієї кручі.
Сів вовк та й плаче:
— Дурний я, де б так, щоб живе м'ясо само тобі в рот ускочило?
Іде знов вовк, дивиться — на городі попова кобила пасеться, він і каже:
— Аж ось я і поживлюся.
Підходить вовк до кобили та й каже їй:
— Кобило, я тебе зараз з'їм.
Кобила йому і каже:
— Вовчику-братику, як надумав ти мене їсти, то починай іззаду, і їж, а я буду пастися і все буду мнять. І ти ситеньким закусиш.
Вовк послухався - як ухватить кобилу за хвіст, кобила як дасть задом, бідний вовк аж покотився. А кобила побігла додому, тільки пилок схватився.
Бідний вовк сів та й знову плаче і каже:
— Який же я дурний, чого я не починав оту кобилу з голови їсти?
Іде все вовк та й плаче, що ніде не знайде собі їжі. Коли дивиться, іде кравець. Він собі дума: «Оце вже із'їм цього чоловіка». Підходить він до кравця та й каже йому:
— Я тебе із'їм, чоловіче.
Чоловік злякався та й каже вовку:
— Як надумав мене їсти, вовче, то дай я тебе зміряю, скільки аршинів, а тоді будеш їсти.
Вовк і каже кравцю:
— На, міряй.
Чоловік узяв за хвіст вовка та як закрутив та й давай його мірять уздовж та впоперек, і приказує:
— Аршин уздовж та впоперек!
Міряв до того, що аж хвіст у руках остався. Бідний вовк побіг до своїх товаришів та й став їм розказувать, як кравець міряв. Вовки йому кажуть:
— Давай гнаться.
— Давай.
Женуться вони за тим кравцем, скоро вже й доженуть. Кравець злякався, давай тікать собі у село, а село було то далеко, і вовки скоро доженуть. Чоловік побачив дерево та скоріш на дерево. Як прибігли вовки до цього дерева, давай його гризти, але нічого не помоталося, тоді один вовк каже:
— Давайте один вовк стане, а на його другий і так далі, аж поки достанем.
І спіднім став той вовк, що чоловік його міряв. І стали вони такою драбиною і достають чоловіка, от верхній вовк і каже:
— Ану, добрий чоловіче, вставай!
Кравець злякався та й каже:
— Вовчики-братики, дайте я хоч табаки понюхаю.
Вовки кажуть кравцю:
— Нюхай.
Тіки понюхав та й каже:
— Пчхи!
А спідньому вовкові вчулося: «Аршин вздовж та вшир!» Спідній як присяде, а вони всі як груші покотилися і побігли, тільки пилок схвачувався.
А чоловік зліз з дерева та й пішов собі помаленьку.
