Були собі журавель та лисичка. Ото й зустрілися вони якось у лісі.
Журавель каже лисиці:
— Прийми мене, лисичко, на зимівлю, то я тебе навчу літати.
— Добре,— каже йому на те лисичка.
Прийняла його лисичка; от і живуть вони у лисиччиній норі вдвох.Аж дізналися про те стрільці, що в норі живуть журавель з лисичкою. Стали вони розкопувати ту нору. Лисичка й каже до журавля:
— Скільки в тебе думок?
— Десять,— каже журавель.— А в тебе скільки?
— Одна.
А далі знов каже лисичка до журавля:
— Скільки в тебе думок?
— Дев'ять. А в тебе скільки? – питає журавель.
— Одна.
Тоді знов лисичка каже до журавля:
— Скільки в тебе думок?
— Вісім. А в тебе скільки?
— Одна.
Та так усе лисичка питає та й питає журавля, а той усе по одній зменшує кожен раз. А далі лисичка каже, як уже стрільці ближче почали копати:
— Скільки в тебе думок?
— Одна,— відказує журавель,— а в тебе?
— Одна.
— Яка ж у тебе думка?
А журавель відповідає лисиці:
— Така: я ляжу поперед у норі і притаюсь — наче неживий; вони мене й візьмуть у руки, почнуть роздивлятись, то ти втікай; тоді вони кинуться до тебе, тоді й я полечу. Так і вирішили зробити.
Докопалися вже стрільці до журавля, взяли його в руки та й кажуть:
— От тобі й маєш! Лисиця задавила журавля... Киньмо його, то вже наш; давайте тепер докопаймося ще до лисиці.
Тільки вони це кажуть, а лисичка з нори — фіть! і пішла в ліс. А журавель — пррх! Та й полетів собі.
Ото й почали вони скликатися докупи, журавель з лисичкою. Лисиця каже журавлю:
— Куме!
А журавель:
— Кумо!
Лисиця знов каже:
— Куме!
А журавель їй:
— Кумо!
Лисичка каже:
— Гов!
Поскликались вони докупи. Лисичка каже журавлю:
— Навчи ж мене літати, куме, за те, що я тебе перезимувала.
— Добре, сідай на мене!
Лисичка сіла на журавля, журавель підлетів угору, так як з цілу хату, пустив лисичку на землю та й каже:
— А що, добре літати?
— Добре! – каже лисичка.
Журавель злетів до неї та й каже:
— Сідай на мене знов.
Вилетів журавель вище хати, пустив її й питається:
— А що, кума, добре літати?
— Добре! – каже лисичка.
— Сідай же ще на мене!
Лисичка сіла, а журавель вилетів з нею високо-високо в небо, так, що й оком не бачити, знов пустив лисичку та й питається:
— А добре літати?
Дивиться — аж тільки кісточки лисиччині лежать.
