Жив чоловік на прізвище Нехайло. Одержав він у спадщину невеличку ділянку виноградника. Весною пішов Нехайло на виноградник подивитися, що там робити треба.
Подивився та й каже:
— «Завтра візьму сапу і всю траву виполю».
І пішов додому.
А на виноградникові, у траві, було кодло маленьких лисенят. Як почули це, перелякалися. Прийшла стара лисиця, а лисенята до неї:
— «Мамо,— кажуть,— приходив якийсь дядько і казав, що завтра прийде і всю траву виполе. Тікаймо!»
Лисиця-мати каже:
— «Сидіть спокійно. Це господар цього виноградинка. Я його знаю. Він не скоро прийде».
Минуло чимало часу. Приходить Нехайло на виноградник з сапою. Дивиться — бур'ян по пояс. Почухав потилицю.
— «Ех,— каже,— тут сапою нічого не зробиш. Піду додому, візьму косу».
Та й пішов.
Лисенята почули це та до матері:
— «Мамо! — кричать.— Тікаймо! Знову приходив той чоловік. Пішов додому за косою. Завтра прийде, поріже нас».
— «Грайтеся і нічого не бійтеся»,— відповіла лисиця.
Минуло ще місяців зо три. Приходить Нехайло вже з косою. Спробував косити, коса не бере. Подумав Нехайло та й каже:
— «Спалю бур'ян. Піду візьму сірники».
— «Тепер тікаймо,— сказала стара лисиця,— це він зробить!»
