Давно се діялось, як побачив один чоловік в лісі огрядного оленя. І довго він любувався красою оленя. Аж той запримітив вкінці і чоловіка і зрадів, бо вже віддавна мав замір поспитати когось про свою красу.
Олень наблизився, проте, до чоловіка, станув перед ним в цілій своїй огрядності та й питає:
— «Чи гарний я?»
— «Коби-сь не куций!» — сказав чоловік.
Олень задрожав з досади і каже:
— «Зроби мені сокирою рану межи рогами».
Та й пригнув голову до чоловіка. Сей вагався, але вкінці цюкнув топором рогатого, а в тій же хвилі блюхнула кров косицею, аж до половини високих дерев.
— «Дякую тобі за прислугу,— каже зранений.— За рік прийди на те саме місце, щось тобі цікавого покажу і скажу». Та й за сим словом пігнав в гущаки, лишаючи широкий слід крові за собою.
В рік жде чоловік на оленя, але вже з кресом в руці, бо боявся пімсти оленя. Незабавом надбіг олень та й, поклонившися знакомому, каже:
— «Подивися, чи рана від твого топора загоїлась». І схилив голову перед очі чоловікові.
Трепечучи, оглянув чоловік зранене місце та й каже:
— «Загоїлась і лиш маленький шрамок по собі лишила».
— «Видиш,— промовив, зітхаючи, олень,— рана від топора за рік заросла, але рана, що мені в серці зробило твоє насмішливе слово, не загоїться ніколи».
