Рейтинг:  4 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда не активна
 
Українські народні казки

Зосталися три брати сиротами - ні батька, ні неньки. І дома нема нічого – ніхазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Аж іде дідстарий-старий, борода біла.

- Куди це ви, дітки, йдете?

А вони кажуть:

- Найматися.

- Хіба в вас свого хазяйства нема?

- Нема,- кажуть.- Якби до доброго чоловіка внайми попасти, то ми б йому поправді робили, по щирості слухалися і за рідного батька його мали б.

Тоді дід і каже:

- Добре! Коли так, то будьте ви мені сини, а я вамбатько. Слухайтесь мене,то я з вас людей пороблю, навчу, як жити, з правдою не розминаючись.

Згодилися вони тай пішли з тим дідом. Ідуть темними лісами, широкимиполями. Ідуть та й ідуть, коли бачать, аж стоїть така хатка чепурна,біленька у вишневому садку, квітками обсаджена. Вибігає з хатки дівчина, така гарна, як та квіточка. Глянув на неї старший брат та й каже:

- Коли б мені цю дівчину посватати, та ще щоб були в мене воли та корови!

А дід-батько й каже:

- Добре, ходім сватати! Буде тобі дівчина, будуть у тебе воли й корови. Живищасливо, та тількиза правду не забувай!

Ото вони й пішли сватати ту дівчину. Висватали її, відгуляли весілля. Вжестарший брат хазяїном став і в тій хаті жити зостався.

 

Ідуть вони далі -вже втрьох. Коли знову стоїть хата гарна, а коло неї млині ставочок, і дівчина гарна щось робить коло хати - така працьовита. Топідстарший брат тільки глянув та й каже:

- Коли б мені ту дівчину за себе взяти та ще щоб млин, і ставочок мені, то яб у млині сидів та й хліб мав би,поки мого й віку.

А дід-батько й каже:

- Добре, синку, так і буде!

Зараз вони пішли в ту хату, посватали дівчину, уже підстарший брат до тієї дівчини в прийми пристає. Відгуляли весілля. Тоді й каже дід-батько:

- Ну, синку, тепер живи щасливо, та гляди, за правду не забувай!

 

Та й пішли собі вже вдвох: дід-батько та найменший син. Ідуть, коли бачать-хатка вбога стоїть, і дівчина виходить з хати, гарна дуже, як зірочка ясна,а вбога така, що лата на латі. То найменший брат і каже:

- Коли б мені з цією дівчиною одружитись, то робили б ми, і хліб у нас бувби, не забували б ми і про вбогих людей: і саміїли, ілюдей наділяли б.

То дід-батько й каже:

- Добре, синку, - так і буде. Гляди ж тільки правди не забувай!

Оженив і цього сина та й пішов собі по світах.

 

А три брати живуть. Старший брат так забагатів, що вже будинки собіпомурував, червінці складає та тільки про те й думає, як бийому тихчервінців найбільше постягати. А щоб убогому чоловікові запомогти, то того йне нагадуй - дуже скупий був. Підстарший брат теж забагатів. Стали за ньогонаймити робити, а сам він тільки лежить, їсть, п'є та порядок дає. Найменшийтак собі живе: коли що дома є, то й з людьмиподілиться.

Ото пішов дід-батько по світах. А тоді вертається - подивитися, як то йогосини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршогостарцем убогим. Той ходить по двору. Він кланяється, каже:

- Якби ваша ласка подати мені милостині!

А той каже:

- Ге, неякий старий! Схочеш, то заробиш, - я сам недавно на ноги зіп'явся.

А в нього добра, що страх: будинки муровані, стоги, стодоли, товару повніобори, комори добра повні, гроші... А милостині не дав!Пішов той дід. Відійшов так,може, з версту, став, оглянувся назад на тугосподу та на те добро - і все добро запалало.

 

Пішов він тоді до підстаршого брата. Приходить, а в того і млинок, і ставок,і хазяйство гарне. І сам він у млині сидить. От дід уклонився низенько та йкаже:

- Дай, чоловіче добрий, хоч трохи борошна: я вбогий чоловік, не маю чогоз'їсти.

- Шкода,- каже,- я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких валандається!

Пішов дід. Відійшов трохи, оглянувся- так і охопило той млин полум'ям.

 

Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, тількичистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обідраний.

- Дайте,- каже,- хоч шматочок хліба!

То той чоловік:

- Ідіть,- каже,- дідусю, в хату, - там вас нагодують і з собою дадуть.

Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний,пожаліла його, пішла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала йому.Надів він. Так як надівав, вона глянула, аж у нього на грудях рана велика, така страшна!.. Посадили вони його за стіл, нагодували, напоїли. А тодічоловік і питається:

- Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях?

- Аце,- каже,- така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тількимені день і зостався жити.

- Оце лихо! - каже жінка.- І нема на неї ніяких ліків?

- Є- каже дід,- та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.

Тоді чоловік і каже:

- А чому ж не дати? Аби міг? Кажіть які.

- Та такі,- каже дід,- як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та всейого добро згорить, треба взяти того попелу та й затоптати мені рану, тотодізагоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?

Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:

- А ти як, жінко, думаєш?

- Та так,- каже жінка,- що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік якумре, то вже йому другого життя не буде.

- Ну, коли так,-каже чоловік,- то винось дітей з хати!

Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату -- жалко йомусвого добра! А чоловіка ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хатаполум'ям і взялася - де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.

А дід стоїть та тільки всміхається.

- Бачу,- каже,- сину, щоз вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою.Живи жщасливо!

Тут відразу пізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж йоговже й нема.