Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, в бабусі — курочка.
Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого добра дідові, й каже вона:
— «В тебе є півник. Най знесе й тобі яєчко».
Та не хотів півник нести яєчко. Розсердився дід й прогнав його.
Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:
— «Куда ти йдеш?»
Відповідає йому півник:
— «Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися».
— «Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо!»—мовить ведмідь.
— «Ставай за мною!» — каже впевнено півень.
Ідуть двоє. Попереду півень, а за ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка.
— «Куди, півнику, з моїм вуйком путь тримаєш?»
— «Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися!» —відповідає півень.
— «Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець!» — каже вовк.
— «Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім!»
Ідуть втрьох: півник, ведмідь і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.
—«Куди ти, півнику, з вуйком-ведмедем і братом-вовком ідеш?» — питає лисиця.
— «Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися».
— «Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати!» — скаржиться лисиця.
— «Ставай четвертою! —мовив півник.—Будеш в нашій компанії!»
Ідуть вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли звори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.
Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав:
— «Кукуріку, я тут, світлий царю!»
Почув цар і каже своєму слузі:
— «Іди запитай, що хоче півень».
Півник каже:
— «Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити».
Наказав цар, щоб півня впустили між курей.
Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:
— «Впусти в курник і мою сестричку-лисичку!»
— «Най іде!»
Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила.
На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить:
— «Кукуріку, я тут, світлий царю!»
Прокинувся цар і наказав півня в стайню до коней.
Просить півень царського слугу:
— «Впусти до стайні й мого братика-вовка!»
Впустив слуга разом з півнем до стайні й вовка, а сам пішов. А вовк загриз усіх коней.
Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує:
— «Кукуріку, я тут, світлий царю!»
Розізлився цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі:
— «Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!»
Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом з волами.
Повів слуга до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу:
— «Впусти спершу до стайні мого вуйка-ведмедя, а потім я й сам зайду».
Слуга погодився, і зайшли ведмідь з півником у хлів. Півник скочив на перекладинку, що висіла під самою стелею, а ведмідь приступив до роботи. До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний ведмідь обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.
Рано-вранці, тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав:
— «Кукуріку, я тут, світлий царю!»
Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.
— «Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в'язниці!» — каже цар слузі.
— «Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз?»
— «Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече!» — наказав цар.
Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.
Рано-вранці, як (тільки зазоріло), півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає:
— «Кукуріку, будь здоровий, світлий царю!»
— «Піймайте того півня й відрубайте йому голову!» — лютував цар.
Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця — слідом за півником. В густому лісі залишився ведмідь, в глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі під полониною затаївся вовк.
Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав:
— «Кукуріку, простели, діду, плахту!»
Тільки дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.
Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.
— «Для чого тобі, діду, мірка?» — питає баба.
— «Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти!» — відповідає дід.
Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку-то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв, і на дно мірки приліпився золотий крейцер.
Побачила його баба й доти діда просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу.
Пішла курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив. Проковтнула курочка крейцер і повернулася додому.
—«Стели плахту!» — кричить курочка бабі.
Баба дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахтала, та випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася баба на курочку й зарізала її.
Довго жила баба на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на той, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.
Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня й співає;
— «Кукуріку, простели, діду, плахту!»
Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!
