В єдного господаря був дуже вірний пес і добре пантрував господарство; через цілі ночі гавкав, і за то йому добре їсти давали. Єдного вечора, як прийшов до своєї буди та й ліг, чує — хтось іде дорогов. Він встав та й біжить до брами. Вибігає за браму, дивиться — а то вовк. А він каже:
—А ти чого тут до села заблукав?
Вовк каже:
—Я іду до твого господаря, бо його вівці були на пасовиську і запрошували мене до себе в гості. Я пішов додому, зібрався та й тепер іду.
А пес до вовка каже:
—Мені ся здає, що вони ся нині не лагодили, то ти зачекай тут, а я їм скажу, що ти йдеш, аби ся пририхтували добре.
І побіг пес до овець та й каже:
—Знаєте ви о тім, що вовк іде до вас у гості?
А вівці кажуть, що не знають. А там був один великий, уже старий баран та й каже:
—Най приведе до мене.
Та й пес узяв і побіг і каже до вовка: —
Ходи.
Приходять перед хлівець, а пес каже до вовка:
—Гайд, лізь крізь віконце.
Вовк зачав лізти до хліва і вже наполовині як у хліві, так і надворі. Та й тогди пес загарчав і злапав за хвіст, а баран розбігся від другої стіни та й бухнув свойов головов у вовкову голову. А вовк назад вилетів крізь віконце надвір і каже до пса:
—Е, ти, неборе, мене притримав.
А пес каже:
—Та де?! Я тебе підсаджував!
Та й каже:
—Ти не маєш кріпкості, аби-с через таку низьку стіну перескочив, але ж треба мене пересаджувати.
Каже вовк псові:
—Ти лізь уперед, а я буду за тобов.
Та й пес як наставився, так перескочив крізь віконце та й став собі коло вікна. А відтак зачав вовк драпанитися по стіні, і наколи перехилив голову до хліва, пес злапав його за вухо та й тримає. Баран розбігся і зачав бити вовка, а вовк зарів та й пішов собі за браму. Відтак вибігає за ним пес та й каже:
—Чому не йдеш, як тебе кликали?
А вовк каже:
—А, та ти мудрий!.. Ти тримав мене, а вівці били.
А пес каже:
—Та де я тебе тримав?! Я тяг до середини.
А вовк устав та й каже:
—Чекай, ще я тебе десь злапаю!
Та й взяв та й пішов.
Відтак єдного разу виїхав господар в поле орати, та й пес за ним пішов. Але пес шукав за мишами та й забіг аж під ліс. Дивиться — вовк іде. А пес каже до него:
—Ходи тепер до мене в гості, то я тебе ліпше прийму, як вівці.
А вовк каже:
—Е, то буде, як я ся забавив у овець! Ходи ти до мене.
А пес каже:
—То я мушу піти сказати господареві, що я йду на забаву, а не, то ти ходи зо мнов, там мій господар оре, та й я йому скажу, та й підем оба.
А вовк каже:
—Та я там не буду мати де ся сховати від господаря.
А пес каже:
—Ходи, там є господарів сардак, та й сховаєшся, а я піду йому сказати, що йду на забаву.
Вовк лізе під сардак, а пес каже:
—Пхай передні лапи в один рукав, а задні — в другий, та й ніхто не буде видіти, що ти тут їш.
А сам побіг до господаря та й каже, що є під сардаком той самий вовк, що приходив до овець. Господар прийшов до дороги з плугом, обернув, запустив плуг до борозни, відчіпає орчик від плуга та й каже до пса:
—Як ідеш на забаву, то не надовго.
Взяв орчик до рук, і пес злапав вовка за задні ноги, а господар б'є. Якось вдарив по ногах та й вломив му єдну ногу. Але як зачало дуже вовка боліти, роздер сардак та й ледве втік. Та й так ся з псом забавили.
Єдного разу в неділю файно сонце гріє, а пес каже до господаря, що піде собі трохи в поле подивитися. А господар каже:
—То йди.
Та й пес побіг. Оббіг поле вже всюди та й прийшов знов аж під ліс. А той вовк шкутильгає та й дивиться на пса, що аже пес має файний гайштук, що йому господар купив за то, що він йому добре пильнує господарства. І вовк уже не хоче приступати близько, бо боїться його. А пес питається вовка:
—Чому не приступаєш ближче до мене?
А вовк каже:
—Та як до тебе приступати, коли ти уже зістав війтом у селі, маєш зверхність, можеш мене набити.
А пес каже:
—Ходи, не бійся.
А вовк каже:
—Ая, аби-с ще так мене бив, як тогди з господарем своїм?
І вовк обернувся і назад побіг у ліс, а пес помалу пішов собі попід ліс окопом.
Дивиться, а з ліса біжить корова. А пес питається її:
—Чо ти так, моргулько, тікаєш?
А корова каже:
—От набіг якийсь вовк та й хотів мене розбити, а я ся його напудила та й тікаю.
А пес каже:
—Ану вернися там, я ся подивлю, який то вовк.
І корова вертається, а пес іде з нею таки на то місце, де вона ся пасла.
Прийшли вони близько, і сказав пес до корови:
—На тобі мій гайштук, бо вовк буде так мене ся бояти з гайштуком.
Взяв здоймив з себе гайштук і заложив корові на ріг. Приходить ближче д вовкові та й кличе до себе. А вовк не хоче приступити. Пес каже:
—Не бійся мене, я вже ласку утратив у свого господаря, дивися, що вже і минтиля не маю — гайштука. Я уже буду з тобов тепер, та возьмім розбиймо тоту корову оба, та й ти будеш їсти м'ясо, а я буду кості обгризати.
І вовк кинувся на корову. Пес вовка злапав за хвіст, а корова обернулася і пробила вовка рогом. І він втік у ліс, уже вилизується, що його болить. А пес з коровов пішли собі додому!
Прийшли вже в село, а пес каже:
—Дай мені гайштук мій, бо я так не прийду перед свого господаря.
А корова не хоче йому дати, каже, що він їй подарував. А пес каже:
—Як не хоч дати мені по добрій волі, то я тебе буду позивати».
І запізвав її до старого коня, що вже через ціле своє життя возив тому господареві воду. За пару днів дістали фирлядунки і пішли обоє на термін. Прийшли. Почитав їх. І пес розказав, як він оборонив корову від смерті. А кінь став та й думає над тим та й каже до корови:
—То таке, корово! Якби не пес, то би давно нас вовки з'їли. А гайштук йому маєш віддати, бо то тільки його заслуги.
І корова віддала йому гайштук, перепросила його, а за кару мала йому давати через цілу зиму по дві літри молока.
