Рейтинг:  5 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активна
 
Українські народні казки

Ворона підгодувала якось троє молодих воронят, що не ще могли самі літати, та й гадає собі: «Ану, я їх випробую, котре з них найсправедливіше». Та й каже она до них так:

 

— Діти, ми на цім дереві не утримаємося, бо завтра се дерево хоче господар зрубати; сьогодні він його вже призначив до зрубання, тому я вас мусю попереносити на друге місце, он там за ту широку ріку.

 

Діти кажуть на це матері:

— Най буде.

 

Ворона бере в свої лаби найстаре вороня та й несе. Серед води питає:

— Синку, ци будеш ти мене так годувати на старі літа, як оце я тебе? Ци будеш ня,— каже,— так годувати і переносити, де треба, як я тебе зараз переносю?

А воронятко й каже матері своїй:

— Ой, чому ні! Авжеж, буду, мамко!

А ворона пустила його до ріки і вернулася по друге та й так само пустила його до ріки, бо і то так обіцяло, як перше, а она знає, що то мудрація. Вертається тоді ворона за своїм третім воронятком і питається і цего так, як тих двох воронят, що вже потопилися. Але це третє дитя каже матері:

— Ненько, я не можу вам це обіцяти, бо і я буду мати тогди такі самі малі діти, як ви, і мусю їх так годувати, як ви нас тепер годуєте, то їх опустити я не можу і вам цього теж не обіцяю.

 

Тогди ворона сказала:

— То ж ти —єдина вірна моя дитина, ти лише правду сказала, то я тебе перенесу і догодую. А тих двох я потопила, бо вони були брехливі, бо обіцяли, що будуть мене так на старість годувати, як оце я вас тепер годую.