Выберите язык

Українські народні казки

Якось вовк був дуже голодний і шукав собі здобичі. Забрів він у село, куди не поткнеться — скрізь ворота заперті і собаки дуже злі. Вовк з досади підійшов до самої крайньої хати, став біля вікна і слуха. На цю пору в хаті мала дитина репетувала і вередувала. Мати сиділа біля неї, забавляла. Скільки вона не панькалася зі своїм чадом, нічого не могла заподіять, дитина все не переставала плакать. Баба тоді почала дитину лякать, щоб вона од страху утихомирилась:

— Цить, не плач, а то зараз оддам вовкові. Зараз замовчи! Вовк, возьми Гришу, іди, на, возьми його!

 

Вовк як почув - зрадів, уже налагодивсь був їсти дитину, думав, що баба і справді подасть йому у вікно. Дитина ж одразу злякалась, замовкла, тільки зрідка схлипувала, а баба почала його утішать:

— Гриша — умничок, він не буде плакать, і я його не оддам вовкові. Ми вовка прогоним. Іди геть, вовк! Гриша плакать не буде. Іч який, він хоче нашого Гришу з'їсти. Тікай, вовк, од нас, а то як візьму кочергу, так всю голову розщавлю!

 

Вовк злякавсь, побіг од тієї хати і дума собі:

— Нема тепер в світі правди; кажуть, що люди розумні, а ніколи не роблять того, що кажуть. Кажуть одно, а роблять, навпаки, зовсім інше.