Був Іван найбідніший в селі, бо лиш мав три курці, і за того ся з нього посмівали і казали, що він багач. А він не мав хати, лиш сидів в застайці (колибі) та й там тримав свої кури. Раз приходить лисиця і каже:
— «Іванчику-багачику, дай мені одну курочку, та покладу тебе на багача».
Він дав. Лисиця з'їла курку та й знов іде до нього й каже:
— «Іванчику-багачику, дай мені другу курку, та покладу тебе на багача».
Він дав. Лисиця з'їла і тоту курку. Та знов іде до нього і каже:
— «Іванчику, дай мені третю курочку, та покладу тебе на такого багача, як сама Горголиця».
Дав він, лисиця з'їла. Іде знов до нього і каже:
— «Веди мене на ярмарок».
Він повів, а лисиця каже:
— «Знаєш, що ти маєш правити за мене?»
Він каже:
— «Ні».
А вона каже:
— «Аби-с правив триста палиць».
Приводить на ярмарок, а йому кажуть:
— «Що ти хочеш за лисицю?»
А він каже:
— «Триста палиць».
Вони дали, він взяв та й пішов. Лишень прийшов під застайку, а лисиця за ним— цуп! Він як пішов, а лисиця поїла тим руки, що її купили, та й утекла за ним. Вона каже:
— «Бери мене, Іване, на ярмарок!»
Він взяв, а вона каже:
— «Аби-с за мене правив триста рукавиць».
Приходить на ярмарок, а йому кажуть:
— «Що хочеш за лисицю?»
Він каже:
— «Триста рукавиць».
Вони дали, він взяв та й пішов. Лишень він під застайку, а лисиця за ним — цуп! А вона так, як перше, поїла руки тому, що купив, та й утекла. Вона каже:
— «Бери мене, Іване, на ярмарок та аби-с правив за мене триста шапок».
Він взяв, приводить на ярмарок, йому кажуть:
— «Що ти хочеш за лисицю?»
Він каже:
— «Триста шапок».
Вони дали, він взяв та й пішов, а лисиця за ним в застайку — цуп! Вона поїла тому, що купив, руки та й втекла.
Каже:
— «Бери, Іване, та й ідім до царя в старости!»
А то був цар та мав таку доньку, що над неї не було. А то і цар був такий, що над нього не було багатшого на цілий світ. Іван каже:
— «Та же ми бідні!»
А вона каже:
— «Не бійся того, лиш бери палиці, шапки і рукавиці».
Взяли вони та й пішли. Приходять над ріку, а там ся купала царівна на ріці. Каже лисиця:
— «Мечім отут все, а вона ме гадати, що то ми ся затопили. Бо ми як прийдем до царя, то він ме казати, чого ми ідем до нього в старости такі бідні. То ми будем казати, що ми були багачі, що лиш хіба цар такий багатий, але нас вода потопила».
Прийшли до царя, а цар каже:
— «Чого ви, такі бідні, прийшли до мене?»
А лисиця каже:
— «Ми в старости».
А цар каже:
— «Таже ви бідні, а де ж би я дав доньку за вас?»
А лисиця каже:
— «Таже, гм... хіба лиш цар були такі багаті, як ми, але нас вода потопила таки перше».
А царівна каже:
— «Так єсть, тату, я сама виділа, як ся купала, що то таке несло, що аж страх».
Цар повірив, бо вона правду казала; вода несла тоті рукавиці та тото, що вони наметали в воду. А цар каже до слуг, аби внесли шовкове лудиння. Внесли, а лисиця каже:
— «Ні, не таке, краще було в нас».
Цар сказав внести срібне. Внесли. Лисиця каже:
— «Ні, ще краще було в нас».
Цар казав внести золоте, що найкраще лудиння в нього. Внесли, а лисиця каже:
— «Отаке саме в нас було».
Цар каже:
— «Но, коли так, то я дам за тебе свою доньку».
Лисиця каже:
— «Добре».
Висватали, зробив цар весілля і Іван также і своє весілля». А відтак каже до лисиці:
— «А я тепер де приведу молоду?»
Лисиця каже:
— «Не бійся, ми приведемо до Горголиці».
І вибралися. Взяв Іван царівну з собою, та й цар також пішов.
Ідуть, а лисиця напереді. Аж пасуть стадарі стадо товару, а лисиця ся питає:
— «Чиє стадо пасете?»
А вони кажуть, що пані Горголиці. А лисиця каже:
— «Не кажіть, що папі Горголиці, але Івана-багача, бо іде цар Филистин та й вас вистинає».
А Іван лиш ся подивив на свою застайку та й прийшов. Іде цар та Іван і бояри, аж стадарі пасуть стадо товару. Питає цар:
— «Чий товар?»
Стадарі кажуть, що Івана-багача. Цар каже:
— «Добре!»
Та й прийшли дальше.
А лисиця іде дальше наперед та де знайде слуги Горголиці, та все каже, аби казали, що Івана-багача.
— «Як не мете так казати, як я кажу, то іде цар Филистин та й вас вистинає».
Цар іде та ся все питає:
— «А чиї ви пасете худоби?»
А вони всі кажуть, що Івана-багача.
Цар все каже:
— «Добре!»
А Іван лиш ся сміє з радості.
Аж набігає лисиця до пані Горголиці, а там двори багато крашені, як у самого царя, а слуг та служниць більше, як у царя на весіллі народу було. А лисиця каже:
— «Чиї се хати?»
Вони кажуть, що пані Горголиці. А лисиця каже:
— «Не кажіть, що пані Горголиці, бо іде цар Филистин, то вас всіх вистинає».
А Горголиця з печі каже:
— «Та й мене?»
А лисиця каже:
— «Та й тебе, пані Горголице!»
— «А де я вере бих ся сховала?»
Лисиця каже:
— «В дуба».
Горголиця послухала та й пішла в дуба. Приходить цар, а то слуги та служниці наварили їсти та пити більше, як у самого царя. А цар каже:
— «Чиї се хати?»
А слуги, служниці і лисиця кажуть, що Івана-багача. Сіли за стіл, п'ють та їдять, а далі кажуть:
— «А де стріляти?» А лисиця каже: «В дуба».
Взяли стріляти в дуба, розстріляли Горголицю в дубі, лиш гній став з Горголиці. А Іван став паном на Горголичиних маєтках.
Отак лисиця за три курці поклала Івана багачем, Так вони жили, доки жили.
