Квітка кохання
Під мірний стук колес в плацкарті,
Бринить по коліях вагон,
Мчить потяг Київ-Прикарпаття,
Затягуючи пасажирів в сон.
Чаруючий багатий край
Запрошує до себе в гості.
Ліси і гори, майже рай.
Безмежний повний чарів простір.
Долини замків і печер,
І зачаровані Карпати.
Всі, мабуть, знають Буковель,
Красу його не передати…
Десь в горах там блукає хлопець.
Багато років він в горах.
Йому шукати довелося
Кохання квітку, як в піснях…
Красиві дівчини бувають
Несправедливими на жаль.
Своїх коханих відправляють
Шукати те, чого нема.
Якщо нема кохання в серці,
То й квітку можна не шукать.
Але той парубок був певний,
Що щастя його десь в горах.
А ця історія повчальна...
Той хлопець діда пострічав,
Свою історію печальну
Старому він розповідав.
Дідусь всміхнувся невесело
Й каже: «Ти її знайдеш,
Якщо майбутня наречена
Тебе кохатиме без меж.
Якщо ж її кохання мертве,
Ти будеш тут довіку жить.
Ліс зачарований — щоб вийти
Кохання треба заслужить.
Кохання квітка розквітає,
Коли кохання в серці є.
Як дівчина його не має,
То й квітка та не зацвіте...
І я шукав ту саму квітку,
А потім діда пострічав,
Він розповів мені те саме,
Що я тобі переказав…
Але якщо якась дівчина
Тебе позве із цього лісу,
Всі чари зникнуть і, можливо,
Ти зможеш вирватися звідси...»
Так справжні хлопці і зникають…
Як любиш — не відправиш в ліс.
Як є кохання, знаєш -
Цвіте та квітка на горі…
Під мірний стук колес в плацкарті
Ми вириваємось із сна.
Ми прибуваєм в Прикарпаття,
Ми заринаємось в дива...
© Ірина Лобас, березень 2016 р.
Інша поезія автора: