Життя летить — не помічаєш,
коли ти молодий такий.
Якщо біжиш, то ти втрачаєш
цю мить — люби, ціни її.
Йдеш на роботу — зупинись,
відчуй момент, відчуй життя.
Навколо себе озирнись,
відчуй з природою злиття.
Бо навіть в місті вона скрізь —
повітря зранку таке чисте,
бур'ян в асфальті знов проріс
і сонце гріє золотисте.
Роки летять все швидше й швидше,
а я лиш починаю жить.
Невже було так і раніше?
Чому так стрімко час летить?
Побачу зорі світанкові,
послухаю знов спів птахів.
Так хочеться почути й море
і доторкнутись до води.
І перший сніг зустріну знову,
Зберу кленові листя я,
природа розцвіте весною.
Яке чудове те життя!
Час не зупиниш, ні пришвидшиш.
ні сповільниш — він просто йде.
Цвіте розкішна в квітні вишня...
Життя прекрасне і просте.
© Ірина Лобас, квітень 2020 р.
Інша поезія автора: